Психоаналітично орієнтована психотерапія онлайн в онкологічному контексті

Психоаналітично орієнтована психотерапія онлайн в онкологічному контексті

Як онлайн-консультування допомагає пацієнтам із раком та їхнім близьким справлятися

Євген Рябоштан (магістр психології, Université Côte d'Azur)

Рак – це не лише медичний діагноз, а й криза, яка вражає всі рівні людського існування: фізичний, емоційний, соціальний та символічний. Пацієнти та їхні близькі стикаються не тільки з болем і страхом, але й з екзистенційною невизначеністю, руйнуванням образу тіла та втратою контролю над власним життям. У цьому контексті зростає потреба у професійній психотерапевтичній підтримці, яка стає невід’ємною частиною комплексної допомоги.

Розвиток онлайн-консультування відкрив нові можливості для такої підтримки — особливо там, де фізична мобільність обмежена або важко знайти фахівця потрібного профілю. Психоаналітична терапія відіграє тут особливу роль, адже зосереджується на роботі з несвідомим, перенесенням та глибинними внутрішніми конфліктами, що загострюються перед обличчям хвороби.

Психоаналітичний підхід: що він дає в онкологічній кризі

Психоаналіз створює простір для дослідження почуттів, страхів і фантазій без негайної потреби їх «вирішити». Діагноз раку активує потужні несвідомі процеси: страх смерті, втрату меж, сприйняття тіла як ушкодженого та регресивні тенденції. У таких станах людина може втратити контакт із собою, близькими та реальністю.

Одним із найболючіших наслідків раку є руйнування образу тіла та символічного значення тілесності. Втрата грудей, волосся, ділянок шкіри чи наявність рубців глибоко впливає на відчуття ідентичності, привабливості та приналежності до жіночого чи чоловічого. Тіло, яке колись сприймалося як вираз життя, краси чи сексуальності, перетворюється на нагадування про хворобу, біль і вразливість. Ці зміни часто призводять до відчуження від власного тіла, почуття сорому та втрати мови, якою можна говорити про сексуальність чи привабливість. Таким чином, тілесність стає носієм не лише фізичних, а й символічних втрат — і це робить її ключовою темою для терапевтичної роботи.

Хвороба вражає не тільки фізичне тіло, а й символічний порядок: звичну систему значень, ролей та ідентичностей. Людина може раптово змінитися з «матері», «професіонала» чи «коханого партнера» на «онкопацієнта» або «стадію N» — ярлик, який відсуває всі інші визначення. Смерть, яка стає реальною можливістю, загрожує не лише тілу, але й символічному існуванню: страхом бути забутим ще за життя, не залишити сліду, зникнути з пам’яті інших, випасти з системи смислів. Люди часто стикаються з новоутвореними «порожнечами», безсонням і соматизацією, коли бракує слів.

Завдання психоаналітика — не втішати чи відволікати, а бути присутнім поруч із пацієнтом у його тривозі, агресії й безпорадності. Свідчачи ці стани й допомагаючи символізувати їх, можна здійснити внутрішню перебудову. Людина знаходить нові опори, вчиться жити з хворобою, не будучи нею повністю зруйнованою.

Терапія повертає хворобу в мову, перетворюючи її на означники, які допомагають продовжувати жити та боротися. Класичні психоаналітичні тексти про значення перенесення, регресії та первинних об’єктів у кризових ситуаціях набувають особливої актуальності в контексті онкології.

Роль близьких родичів

Близькі також переживають втрату орієнтирів. Часто не знаючи, як поводитися, не справляючись зі своєю тривогою, вони вдаються до захисних стратегій: заперечення хвороби, уникання розмов, надмірної раціоналізації чи гіперопіки. Це може поглибити внутрішній конфлікт пацієнтів, які гостро відчувають серйозність ситуації, але не отримують емоційно підтверджуючої підтримки. Ширше соціальне коло — колеги, сусіди, знайомі — часто дистанціюється як від хвороби, так і від пацієнта, не знаючи, як взаємодіяти. Це посилює ізоляцію й підкріплює відчуття втрати соціальної значущості.

Психоаналітична терапія стає актуальною не лише для пацієнтів, а й для їхніх родичів — тих, хто щодня поруч, доглядає, намагається «тримати себе в руках», але лишається в тіні діагнозу. Родичі часто переживають хронічний стрес, пригнічену злість, провину, тривогу та повне переосмислення своєї ролі в родині. Догляд за пацієнтом може стати важким тягарем, який залишає мало місця для власних емоцій, змушуючи відкладати їх, заморожувати або ховати під маскою «сили» й «раціональності».

Особливо гостро це проявляється у дорослих дітей, які доглядають хворих батьків. Часто вони мусять одночасно управляти власним життям, кар’єрою та сім’єю, беручи на себе ще й фізичну та емоційну відповідальність за вразливих батьків. Усередині виникають суперечності: любов і злість, співчуття й роздратування, страх і виснаження співіснують, породжуючи сильну амбівалентність і провину.

Подібні виклики стоять і перед подружжям чи партнерами, які мають не тільки підтримувати, а й переосмислювати інтимність, кордони та спільне майбутнє. Іноді хвороба руйнує не лише повсякденні ритми, а й найглибші символічні опори стосунків — сексуальність, турботу, ідеал «справжньої сім’ї».

Психотерапевтичний простір дозволяє цим людям не просто «виговоритися», а — що важливіше — визнати складність власних почуттів, зрозуміти своє місце в новій системі та переосмислити неможливість повного контролю. Така робота допомагає уникнути внутрішнього руйнування від догляду, зберегти емоційну живість, чуйність і навіть інколи врятувати стосунки. Результатом стає більш стійка й зріла система підтримки, де кожен має право на свій досвід.

Онлайн-консультування: новий доступ до підтримки

Пандемія COVID-19 радикально змінила ставлення суспільства до онлайн-взаємодій. Те, що раніше вважалося неможливим або неетичним, стало новою нормою: освіта, робота, медицина — і психотерапія — масово перейшли у цифрову сферу. Цей зсув не тільки розширив уявлення про можливості, а й створив нову доступність для тих, хто раніше був виключений із терапевтичних просторів із об’єктивних причин.

Для онкопацієнтів та їхніх родин онлайн-формат став проривом. Часті поїздки до клінік, ослаблений імунітет, побічні ефекти хіміо- чи променевої терапії роблять офлайн-візити фізично неможливими або надзвичайно виснажливими. Онлайн-консультації зменшують фізичне навантаження, підтримують регулярний контакт і гнучко адаптуються до стану пацієнта.

Крім того, дистанційний формат знімає численні бар’єри, які раніше заважали участі в психотерапії. Пацієнти, що проходять агресивне лікування, часто соромляться свого вигляду: випадіння волосся, зміни шкіри, набряки. Навіть проста необхідність «з’явитися» може провокувати тривогу й сором. Онлайн-середовище створює відчуття безпеки — можливість залишатися у своїй кімнаті, у зручному одязі, не виходячи з дому — і таким чином полегшує залучення до терапії.

Онлайн-терапія також корисна для доглядальників — дітей, подружжя, родичів. Вони часто поєднують догляд, роботу й домашні обов’язки, залишаючи мало часу й сил на регулярні візити до терапевта. Можливість приєднатися до сесії з дому чи під час робочої перерви, без годин на дорогу й очікування, робить психоаналітичну підтримку реальною й досяжною. У результаті вони можуть зберігати стійкість, емоційні ресурси та здатність дбати — без внутрішнього колапсу.

Таким чином, онлайн-консультування — це не просто зручність, а виклик стереотипу про недоступність психотерапії для онкопацієнтів і їхніх близьких. Воно робить можливим те, що раніше здавалося неможливим: регулярну, якісну й змістовну терапевтичну роботу в умовах крайньої фізичної та емоційної вразливості. Якщо онкологічні протоколи визнають значення психоемоційної підтримки, така синхронізована модель може стати новим стандартом комплексної допомоги.

Онлайн-простір психоаналітичної (психотерапевтичної) підтримки: розширення горизонтів допомоги

Усе вищезазначене — від загострення внутрішнього конфлікту при діагнозі раку до перевантаження родичів, від сорому за тіло до неможливості відвідувати офлайн-сесії — вказує на потребу у системному, доступному й чутливому підході до психотерапевтичної допомоги. У сучасному світі це може набувати форми спеціалізованого онлайн-простору, що тематично й змістовно охоплює весь спектр психоаналітичної підтримки в онкологічному контексті.

Це не просто платформа, а простір — гнучкий, відкритий і такий, що розвивається. Його сутність полягає у створенні умов, де психоаналітична терапія й суміжна підтримка доступні та змістовні для людей, які переживають важку хворобу, та для їхніх близьких.

Такий простір може включати:

• регулярні онлайн-консультації зі спеціалістами (психоаналітиками, арт-терапевтами, клінічними психологами);
• архів відеолекцій і семінарів на теми життя з хворобою, втрат, провини, амбівалентності, тілесних змін і динаміки стосунків батьків і дітей у хворобі;
• освітні матеріали для професіоналів, які працюють з онкопацієнтами, включаючи лікарів, доглядальників, медсестер і соцпрацівників;
• підтримувальні формати для родичів: групи, лекційні цикли, індивідуальні сесії;
• наукові та клінічні тексти у популярно-науковій подачі, які дають інтелектуальну підтримку й розуміння емоційних станів.

Цей простір не лише про «лікування», а й про допомогу людям витримувати, слухати й залишатися собою. Він може стати «третім місцем» між медичними установами й особистими колами, де чутні індивідуальні голоси й де немає потреби ховати страх чи «надягати маску сили».

Онлайн-формат робить цей простір особливо гнучким і інклюзивним: учасники можуть приєднатися з лікарняного ліжка, з дому чи навіть із робочого місця. Це допомагає уникнути ізоляції й повертає відчуття належності до людської, мислячої, відчуваючої спільноти — до самої культури.

Створення такого простору — це не лише технологічний чи терапевтичний проект. Це етичний вибір на користь життя — там, де страждаюча людина має голос, присутність і підтримку.

Онкологія вимагає комплексного підходу. Медичне лікування є вирішальним, але його недостатньо. Психоаналітична терапія — не альтернатива, а необхідне доповнення, яке допомагає зберегти внутрішню цілісність, гідність і здатність жити — навіть перед обличчям смертельної загрози.

Онлайн-простори роблять таку терапію доступною, гнучкою та персоналізованою. Інтеграція психоаналітиків та арт-терапевтів у процес лікування раку — це не тільки гуманістичне завдання, а й стратегічна інвестиція у якість життя та саму ефективність медицини.

Цей підхід заслуговує підтримки — інституційної, фінансової та наукової. Фонди, наприклад, могли б фінансувати цільові терапії в межах таких просторів, перетворюючи їх на стійкі моделі допомоги.

Література

Психоаналіз

• Freud, Sigmund (1917). Mourning and Melancholia. In: International Journal of Psychoanalysis, 5(6), pp. 288–301.
• Freud, Sigmund (1920). Beyond the Pleasure Principle. Leipzig, Vienna, Zurich: International Psychoanalytic Press.
• Winnicott, D.W. (1960). The Theory of the Parent-Infant Relationship.
• Winnicott, D.W. (1965). The Maturational Processes and the Facilitating Environment.
• Kestenberg, J.S., & Kestenberg-Amighi, J. (1998). The Meaning of Movement.
• Ogden, T.H. (1994). Subjects of Analysis.

Дослідження ефективності терапії

• Spiegel, D., Bloom, J.R., Kraemer, H.C., & Gottheil, E. (1989). Effect of psychosocial treatment on survival of patients with metastatic breast cancer. The Lancet, 334(8668), pp. 888–891.
• Faller, H., Schuler, M., Richard, M., Heckl, U., Weis, J., & Kuffner, R. (2013). Effects of psycho-oncologic interventions on emotional distress and quality of life in adult patients with cancer: systematic review and meta-analysis. Journal of Clinical Oncology, 31(6), pp. 782–793.
• Grassi, L., Spiegel, D., & Riba, M. (2017). Advancing psychosocial care in cancer patients. F1000Research, 6.